Оскільки особистої провини в усьому що відбувається вони не бачать, то їм тільки й залишається, що переживати, засмучуватися, невтомно нарікати на свою важку долю, сприймати все в трагічних фарбах. Їм ледве вдається визнати свої помилки і недосконалості. Однак на ділі виходить так, що їх провини найбільше у власних труднощах і проблемах, адже вони не здатні правильно на них реагувати. Невротичні батьки до останнього будуть заперечувати, що у них зовсім нормальні діти, які розвиваються і надходять в силу свого віку, і що проблема в них самих. Їм не знайома самокритика, самоіронія, визнання власних помилок.
Невротики наділені здатністю до утримування біля себе потрібних їм людей, різними способами: за допомогою шантажу, природної чарівності, страху, почуття провини.
Батьки цього типу схильні в повний голос і образно критикувати з приводу, переносити страждання від недосконалості світобудови. Вони більше говорять, ніж слухають, просто \”не бачать і не чують\” або \”не хочуть бачити і чути\” своїх дітей. Дорослі, які належать до категорії невротиків, займаються постійним коригуванням своєї дитини: будь-який вчинок або емоція чада піддається критиці, йому віддається незліченна кількість заборон, доган, за нього приймаються рішення, відзначається непослідовність у використанні прийомів заохочення або покарання.
Прагнення батьків виробити у чада дисциплінованість, зводиться до того, що йому просто не залишають можливості вибрати той варіант поведінки, який вважає за потрібне; дитину обмежують в самостійності, позбавляють права заперечувати старшим, навіть якщо його правота очевидна. Батько-невротик прагне цілком володіти своєю дитиною; контролюючи кожен крок, він не бачить нічого поганого, в тому, щоб зломити волю маленького члена сім’ї.
У спілкуванні з дитиною відзначається роздратування, надрив, тривожність, недовірливість, оскільки їм здається, що дитина все робить не так. Присутні зайві побоювання чогось, що може нашкодити дитині.
Невротичні батьки не відчувають радості від перебування у власному будинку, як, втім, в будь-якому іншому місці. Але найсумніше, що їх дратують і виводять з себе власні діти, і в своїх будинках вони організовують некомфортну атмосферу, що відрізняється напруженістю, нервозністю.
Портрет звичайних батьків
Є звичайними людьми, для яких ніщо людське не чуже. Їх стиль «батьківства» не можна назвати ідеальним: вони помиляються, набивають шишки, неодноразово наступають на одні й ті ж граблі, часом втрачають контроль над своїми емоціями і діями. Але це цілком природно, адже батьки – теж люди. Вони часом відмовляються займатися власними дітьми, посилаючись на сильну зайнятість дорослим життям, а іноді весь свій вільний час присвячують спільним іграм і заняттями з чадами. Вони можуть визнавати свої помилки, а можуть не помічати очевидні промахи у вихованні. \”Звичайні\” батьки не отримують задоволення і насолоди від «батьківства» з різних причин: не вміють цього робити, відчувають брак часу; при цьому таємно мріють про швидке дорослішання дітей.
\”Звичайні\” батьки не відчувають бажання розбиратися в тонкощах дитячої психіки, премудрості міжособистісної взаємодії, тому і збудувати довірчі відносини з домочадцями у них не виходить. Однак вони віртуозно знаходять всілякі пояснення своєї одвічній завантаженості. Нехтуючи душевним і неспішним спілкуванням, вони справно справляються зі своїми побутовими обов’язками (завжди нагодують, одягнуть, взують, забезпечать усім необхідним своїх дітей), і також старанно роздають критику, змушують вчитися. Організовуючи звичайну атмосферу в сім’ї, вони вносять в неї щось своє, що відповідає тільки їх поняттю нормальності.
Портрет феноменальних батьків
Такі батьки вважають, що їм дуже пощастило в житті, адже у них з’явилася дитина. Тому вони бачать своє призначення не тільки в тому, щоб нагодувати, одягнути, взути і оздоровити свою дитину, тобто задовольнити його елементарні потреби, а й зробити її щасливою. Вони насолоджуються своїм буттям і «батьківством», зокрема; живуть в задоволення і ростять дітей також з ентузіазмом, радістю. Батьки феноменального типу вміють бачити світ в різноманітних його проявах очима своїх дітей.
Справлятися зі своїми батьківськими обов’язками їм допомагає гарне почуття гумору, запал, нестандартні підходи, креативність, благородство душі. Вони встановлюють рівність позицій в спілкуванні з дитиною, що дозволяє правильно прийняти і визнати маленького члена сім’ї.
Усвідомлюючи відповідальність за власне «батьківство», вони не шукають винних у своїх невдачах, роблячи помилки у вихованні, – визнають їх і витягають уроки. Феноменальним батькам не чужі переживання, тривожність, страждання від батьківської долі. Однак цих батьків відрізняє від невротичних одна чудова риса – ними НЕ опановують негативні емоції, і не позбавляють їх здатності до роздумів, аналізу, пошуку виходу зі складної ситуації: діють вони рішуче, мудро, можуть емоційно реагувати на те, що відбувається. Але при цьому їх не можна назвати людьми реакції, вони, скоріше, люди розважливого реагування на життєві труднощі, яких нітрохи не менше, ніж у інших.
Феноменальні батьки мають ще однією відмінною рисою – здатністю працювати над собою, самовдосконалюватися, орієнтування на особистісний ріст. Вони здатні створювати в будинку сприятливу атмосферу, простір любові, налагоджувати міжособистісні відносини між домочадцями, встановлювати і зберігати незримі зв’язки зі своїми чадами.
Якість внутрісімейного спілкування
Люди, як дорослі, так і діти, вибудовують мовні комунікації. Це може бути як ефективне спілкування, так і проблемне, як тривалий, так і обмежене за часом. Присутнє в житті кожної людини, спілкування різниться за якістю.
Внутрішньосімейне спілкування, точніше його якість, визначає рівень міжособистісних відносин між домочадцями, батьками і дітьми, один з одним і з довкіллям, і в підсумку – розпізнає, наскільки щасливі всі члени сім’ї. Залежно від того, скільки зусиль було докладено до налагодження продуктивної взаємодії, буде залежати: чи вийде в підсумку розкішне людське спілкування або жахливе, невротичне. Внутрішньосімейне спілкування впливає на сімейний уклад, і на те, якою виросте дитина: повноцінною особистістю або людиною з заниженою самооцінкою, не здатноою на особистісний розвиток.
Батьки, в залежності від приналежності до тієї чи іншої категорії (феноменальні, невротичні, звичайні), будуть вибудовувати відповідну якість спілкування в сім’ї, свідомо чи несвідомо.
- Невротичне спілкування. Являє собою бурхливу і нервову комунікацію, коли люди постійно на щось скаржаться, висувають вимоги, засипають критикою, поряд з цим важко переживають через невдале спілкування.
У невротичному спілкуванні ви не зустрінете радості, похвали, легкості, воно часто наповнене образами, претензіями, напруженістю. Кожен з учасників розмови намагається перечити і навіть перекричати співрозмовника. Дитину не чують, її не розуміють, але найголовніше – її не приймають як особистість.
- Повсякденне спілкування. Учасники даного виду комунікації намагаються розмовляти один з одним, як мінімум обмінюються черговими фразами «Як пройшов день?», Або «Що у тебе нового?», Або «У тебе щось сталося?», «Ти сьогодні не спізнився в школу? \”. Спілкування не завжди супроводжується розумінням і прийняттям позиції іншого; не виключені крики, образи. Але після «комунікативного фіаско» учасники намагаються примиритися, попросити прощення, вибачитися. Під час звичайного спілкування батьки і діти звертаються до жартів, веселих афоризмів, вони не проти посміятися і подуріти, проте берегти настрій один одного у них не завжди виходить.
Учасники звичайного спілкування не бажають розбиратися в психології людського спілкування, тому їм незнайоме задоволення, яке отримують від простої внутрісімейної мовної комунікації, як і розмови по душам, наповненої довірою. Однак про це ніхто не замислюється, як і не прагне що-небудь змінити.
Спілкування можна охарактеризувати наступними епітетами: прісне, невиразне, буденне. Як часто ви могли спостерігати такий діалог? Можливо, ви самі в ньому брали участь?
– Сергію, як твої справи в школі?
– Все добре. Сьогодні було 4 уроки.
– Багато задали?
– Ні, тільки вправи з математики та англійської мови.
– Ти будеш їсти або відразу сядеш за уроки?
– Мабуть, спочатку зроблю домашню роботу, щоб піти ввечері з друзями погуляти.
– Добре.З цього діалогу можна судити який відбувся обмін інформацією, але не про успішну, продуктивну мовну комунікаціїю Кожен з учасників отримав відповіді на поставлені запитання, однак уваги, душевної теплоти, турботи в цих повідомленнях не було помічено.
- Розкішне спілкування. Його учасники не просто обмінюються інформацією, дають відповіді на питання, діляться своєю думкою, а й вносять до спілкування щось своє: частинку любові, гарного настрою, доброти. Внаслідок чого спілкування стає душевним, вдумливим, щирим, неспішним, емоційно наповненим. Якщо поцікавитися у дітей, чи подобається їм спілкуватися з батьками в такому ключі, вони дадуть відповідь позитивно, але не зможуть пояснити чому. Діти чудово розуміють, коли батько, який знаходиться поруч і спілкується з ним, налаштований доброзичливо; вони відчувають ласкавий шепіт душі дорослої люблячої людини. У подібній комунікації дитина сприймається батьком не як об’єкт виховних впливів, але визнається союзником, творцем і творцем загальному сімейному житті.
Організовуючи атмосферу спокою, довіри, безпеки в будинку, ви тим самим створюєте простір, «середовище проживання», в якому ваші діти виростуть успішними, щасливими, здоровими і життєрадісними, а дорослі відбудуться в кар’єрі, в «батьківстві».
